Навколишні нерідко засуджують жінок, що вирішили народити “для себе”. На щастя, сьогодні в таких “ризикових” жінок не кидають каміння.
І все ж до одиноким мамам наше суспільство ставиться упереджено. Як реагувати на думку оточуючих?
Народити для себе: молода мама в 18-25 років
Якщо майбутній мамі 18-20 років, то навколишні і співчувають, і засуджують її за те, що вона дозволила себе окрутити, повіривши в казки про велике кохання. Все навколо, немов змовившись, твердять: “Ти така молода, встигнеш ще народити!”
Дитина сприймається як серйозна перешкода для навчання, кар\’єри, заміжжя. Ну що сказати їм у відповідь? Тебе звинувачують в безвідповідальності: не подумала про контрацепцію, злякалася переривати вагітність… Парируй тим, що:
Народити для себе в 25-35 років
У віці 25-35 років вагітність багатьма сприймається схвально. Батьки раді появі онуків, подруги поважають твоє рішення. А деякі віддають належне розважливості: вони думають, що так ти хочеш “прив\’язати” коханого чоловіка, не квапливих створювати сім\’ю. Слова такої “підтримки” іноді звучать образливіше, ніж осуд. Як позбавити себе від підозр в користі?
Народити для себе після 35
Пізніше материнство нашим суспільством не вітається. Самотня жінка 35-40 років нерідко чує в свою адресу: “Для себе зібралася народжувати! Хоч би про дитину подумала: йому ж з юності доведеться доглядати за старою матір\’ю!”
Кожна жінка має право народжувати тоді, коли вона хоче. Думай про себе і малюка. А навколишні нехай кажуть: скільки людей, стільки й думок.
Народити для себе – за
Я народила в 38 років без чоловіка, і жодного разу не пошкодувала про це рішення, адже тепер у мене є маленьке сонечко! Звичайно, важкувато доводиться, і я б із задоволенням виховувала дитини в повній сім\’ї. Але мій коханий чоловік ніколи не прагнув стати сім\’янином, і було зрозуміло, що примушувати його безглуздо. Я вдячна йому за те, що він не забуває про сина: часто приїжджає, допомагає матеріально…
Народити для себе – проти
Донька народилася, коли мені тільки виповнилося 19 років. Я була молодою і дурною, вирішила, що одна зможу виростити дитину. Напевно, це був поспішний крок… Моя дівчинка жодного разу не бачила свого батька, а я помічаю, з якою заздрістю вона дивиться на ровесників, які живуть у повній сім\’ї, з мамою і татом. Я дуже люблю свою донечку, але все ж вважаю, що діти повинні бути запланованими і виховуватися двома батьками.
Вірне рішення – за вами!