В країні, розташованій у самому центрі Європи, чути про бездомних в 21 столітті, якось дико. Такий собі слов\’янський парадокс: жителів України з кожним роком все менше і менше, а житла не вистачає все більше і більше. Як таке може бути? Загадка. А поки всі губляться в разгадках, деякі люди роблять конкретні справи. Їх поки мало, але все ж…
Прошу любити і жалувати: родина Падалко, правда, не в повному складі. Живуть вони в Красноармійську Донецької області.
У Світлани та Ігоря своїх четверо дітей і семеро прийомних.
Але, мабуть, цього подружжю мало. Справа в тому, що ось уже три роки вони годують бездомних.
Разом з мамою Ігоря, вони готують їжу на сто чоловік, і вивозять її в центр міста на своєму старому мікроавтобусі.
Кожен місяць родина Падалко витрачає на благодійність 10-15 тисяч гривень.
У Ігоря є своя невелика тваринницька ферма, де він вирощує свиней.
Допомагає роздавати їжу дочка Аліса.
Як водиться у нас, спочатку Ігоря вважали сучасшедшим. Але потім, з\’явилися бажаючі допомогти, такі ж дрібні підприємці.
Сюди приходять не тільки бомжі, але й пенсіонери. Деякі забирають їжу з собою.
Ну, що ж робити? За 40-50 років роботи на державу наш чоловік не заробляє гідну пенсію.
На жаль, близько трьох років тому у Ігоря стався інсульт. Він пролежав паралізований півроку. Але таких людей Господь не залишає. А історія була майже, як в Іллі Муромця. Одного разу, Ігор почув голос “Вставай”. Диво сталося, чоловік одужав.
У Ігоря є мрія: він хоче до кінця життя усиновити 40 дітей! Дай Бог, йому і його родині здоров\’я, щоб ця мрія здійснилася.
Зараз чоловік створив благодійний фонд “Порятунок душі” для збору коштів малозабезпеченим людям.
А оформляти будинок сімейного типу Падалко не хочуть, щоб не думали, що вони беруть дітей із-за користі. Живуть всі в звичайному будинку матері Ігоря і мріють побудувати великий будинок для дітей і притулок для бездомних. Дай Бог, щоб благородні мрії цієї прекрасної сім\’ї збулися. Ну, а нам всім, хоча б в малому, брати з них приклад.
Автор: Олена Ангеліна